Методичні рекомендації щодо організації та проведення практичних робіт у шкільних курсах географії

Методичні рекомендації щодо організації та проведення практичних робіт у шкільних курсах географії

Практичні роботи є важливим й водночас необхідним компонентом шкільної географічної освіти,обов'язковою складовою навчально-виховного процесу. Тематику й зміст необхідних для виконання практичних робіт відображено у навчальних програмах. Виконання програмних практичних робіт – специфічна для географії форма організації навчальної діяльності, своєрідний практикум, в якому органічно поєднуються мета, зміст, засоби й методичні прийоми.

Основною метою практичних робіт на уроках географії є закріплення на практиці й поглиблення набутих учнями теоретичних знань та формування в них ключових у системі шкільної географічної освіти умінь і навичок. Виходячи з цього можна виділити такі основні завдання практичних робіт з географії у 6–10 класах:

• навчити учнів правильно ко­ристуватися географічними приладами та засобами вимірюван­ня й фіксації різних природних процесів та явищ (нівеліром, метеорологічними приладами, компасом, планшетом тощо);

• закласти навички прийомів роботи з географічними картами (читати легенду карти, знаходити й демонструвати об'єкти географічної номенклатури, зіставляти, порівнювати між собою різні тематичні карти, характеризувати за допомогою карти відповідні об'єкти, процеси, явища тощо);

• сформувати уміння й навички роботи з контурними картами (правильно наносити й підписувати різні географічні об'єкти або райони поширення процесів і явищ, використовувати систему умовних позначень тощо);

• закріпити вміння розв'язувати географічні задачі (на визначення та переведення масштабу карт, вимірювання відстаней, визначення географічних координат об'єктів, розрахунки щодо поясного й місцевого часу, ресурсозабезпеченості тощо);

• розвинути вміння аналізува­ти характеристики природних та господарських об'єктів, процесів і явищ на прикладі своєї місцевості (фенологічні спостереження, календар погоди, опис об'єктів, складання планів, встановлення взаємозв'язків між компонентами природи, дослідження грунтового профілю, екологічного стану тощо);

• удосконалити навички опрацювання та обробки статистич­них даних і фактичних матері­алів;

• розвинути вміння характери­зувати та порівнювати географічні об'єкти і явища за типовими планами (характеристика річки, типів клімату, природних зон, природних комплексів, видів забруднення, галузей господарства, економічних районів, країн світу тощо);

• навчити виявляти загальні географічні закономірності, встановлю вати причинно-наслідкові зв'язки й залежності, робити висновки та складати прогнози;

• закласти основи графічної грамотності (побудова графіків, секторних діаграм, складання схем та картосхем, заповнення узагальнюючих таблиць, креслення схематичних малюнків);

• розвивати елементи логічного й теоретичного мислення та творчі здібності школярів (шляхом порівняльного аналізу, класифікації, узагальнення та систематизації навчальної інформації);

• сформувати вміння працювати з додатковими джерелами географічної інформації (хрестоматіями, довідниками, енциклопедіями, електронними навчальними посібниками, інтернет тощо).

Практичні роботи мають значний виховний та моральний вплив на розвиток особистості учня: привчають до самостійної розумової праці, правильного та акуратного оформлення результатів практичної роботи, закладають певні правила поведінки (під час виконання робіт на місцевості), формують риси індивідуальної та колективної (за умов групової навчальної діяльності) відповідальності, розвивають почуття власної значущості й гідності, формують основи еколо­гічної культури.

Багато вчителів географії постійно відчувають труднощі в організації практичних робіт та виділення критеріїв їх оцінювання. Адміністрація освітніх установ вимагає суворої регламентації діяльності вчителя, фіксації виконання програмних практичних робіт колонкою відміток у класних журналах.

З огляду на конкретні педагогічні умови освітньої установи та контингент учнів, регіональну специфіку, вчителю надається право планувати систему практичних робіт з метою оптимізації вимог діючих програм з географії в частині «Практичні роботи».

Всі практичні роботи можна поділити на навчальні, тренувальні, підсумкові.

Навчальні роботи виконуються під керівництвом вчителя, який пояснює послідовність дій, показує зразок виконання і формулює завдання для первинного закріплення дій учнями. 

Тренувальні роботи націлені на відпрацювання, вдосконалення та корекцію умінь. Ці роботи виконуються на уроці під контролем вчителя, або у формі домашнього завдання, результати якого відстежує вчитель. Підсумкові роботи виконують контролюючу функцію. Вони здійснюються школярами з найбільшим ступенем самостійності. Їх завдання розраховані на перенесення засвоєних умінь і дій в умови, подібні з повчальними і тренувальними роботами, або в нові умови. Саме тому результати підсумкових робіт можуть бути порівняні з результатами контрольних робіт і фіксуватися колонкою відміток у класних журналах. Результати навчальних і тренувальних робіт виставляються за бажанням учнів, але враховуються педагогом для організації навчального процесу на наступних уроках.

Програма курсу задає напрямок змісту практичних робіт. У зв‘язку з цим вчителю географії рекомендується виділити у змісті примірної програми практичні роботи, які носять навчальний і тренувальний характер, і роботи - підсумкового характеру. Учитель на її основі планує їх у навчальному процесі, враховуючи ступінь навченості школярів. У робочій програмі (календарно-тематичному плануванні) необхідно відобразити зміст і вид практичних робіт (за ступенем навченості).  

Існують і інші підходи до кла­сифікації практичних робіт з гео­графії.   Їх можна згрупувати за такими ознаками:

-        за відображен­ням у змісті навчальних програм;

-        за дидактичною метою;

-        за місцем проведення;

-        за обладнанням (не­обхідністю забезпечення роздатковим матеріалом);

-        за тривалістю (часом, який відводиться для виконання роботи);

-        за формою організації навчальної діяльності учнів;

-        за оформленням резуль­татів;

-        за способом перевірки та оцінювання;

-        за ступенем про­блемності та проявом творчих здібностей.

Відображення в змісті чинних навчальних програм. За цим показ­ником розрізняють практичні ро­боти програмні (обов'язкові для планування та виконання) та по­запрограмні (додаткові, які вчитель планує і проводить на власний розсуд, враховуючи попередній досвід роботи, рівень підготовки класу та наявну матеріально-технічну базу школи або місцевості її розташування).

Дидактична мета. Кожна практична робота має конкретну мету й завдання щодо її проведення. Мета роботи враховує спе­цифіку змісту географічного курсу та вікові особливості школярів. Найчастіше дидактична мета практичних робіт з географії спрямована на закріплення знань з нової теми, узагальнення та си­стематизацію знань, їх розши­рення та поглиблення, формування практичних умінь і навичок, застосування набутих знань у нових умовах. Перед виконанням практичної роботи вчитель обов'язково звертає увагу учнів на її мету або значення. З появою   робочих зошитів учня (практикумів, на­вчальних комплексів) до кожної практичної роботи чітко формулювалася мета, з якою учні можуть ознайомлюватися самостійно або за вказівкою вчителя.

Місце проведення. Залежно від змісту та завдань практичні роботи можуть виконуватися в класі (кабінеті географії), на місцевості, на географічному майданчику (за його наявності та відповідного оснащення) або вдома. Більшу частину практичних робіт учні виконують на уроці в класі.  

 Частина практичних робіт (наприклад, позначення об'єктів географічної номенклатури на контурних картах) може плануватися як домашнє завдання. В окремих випадках, якщо учні не встигли виконати практичну роботу в класі, можна запропонува­ти доопрацювати її вдома. Однак при цьому виникає проблема щодо об'єктивності оцінки результатів виконання практичної роботи (на предмет самостійності).

Обладнання (необхідністю забезпечення роздатковим матеріалом). Практичні роботи з географії можуть передбачати додатковий роздатковий матеріал для їх виконання або не передбачати їх. Більша частина програмних практичних робіт не потребує забезпечення учнів роздатковим матеріалом. Насамперед це стосується робіт з контурними картами, аналітичних завдань щодо аналізу географічних об'єктів за тематичними картами атласу, складання фізико- та економіко-географічних характеристик та порівняння об'єктів за типовими планами тощо. Однак майже в кожному курсі шкільної географії є практичні роботи, для проведення яких необхідно мати відповідне матеріальне забезпечення. Наприклад, колекції гірських порід і мінералів, гербарії, статистичні матеріали, гео­графічні довідники, нівеліри, компаси, планшети тощо.

Перед проведенням практичних робіт з використанням роздаткового матеріалу вчителю необхідно завчасно перевірити їх якість та кількісний склад (на предмет організації індивідуальної чи групової роботи учнів). Якщо роздаткового матеріалу або приладів немає, слід замінити завдання або не проводити цю практичну роботу взагалі.

Тривалість (час, який відводиться для виконання роботи). Залежно від мети і конкретних завдань практичні роботи можуть плануватися на весь урок, частину уроку (від 10—15 до 20— 25 хвилин) або навіть на два спа­рені уроки (якщо школа має таку модель навчання). Більшість практичних робіт за своєю тривалістю розраховані на частину уроку і мають проводитися для закріплення теоретичного матеріалу з нової теми. За умов вдалого інструктування та розподілу класу на варіанти або групи можна значно прискорити виконання практичних завдань і перевірити результати роботи одразу на уроці. Якщо передбачені завдання не виконано більшістю учнів класу, варто створити можливість школярам завершити роботу вдома та перевірити результати її виконання на наступному уроці. Окремі комплексні практичні роботи (на зразок позначення об'єктів географічної номенклатури під час вивчення оболонок Землі, океанів, материків) учитель має право поділити на логічні частини і за складеним календарно-тематичним плануванням проводити їх не на одному, а на різних уроках тематично відповідними порціями.

У кожному класі передбачено проведення, як мінімум, однієї-двох практичних робіт, на виконання та оформлення яких слід відводити цілий урок. Прикладами можуть бути:

-        практичні роботи на місцевості;

-        складання за результатами спостережень графіка температур, діаграми хмарності та опадів, рози вітрів за певний період (6 клас);

-        складання комплексної порівняльної характеристики двох океанів (7 клас);

-        складання фізико-географічної характеристики великих природних комплексів України (8 клас);

-        складання схеми галузевої структури промисловості України та аналіз її сучасних змін (9 клас);

-        складання порівняльної економіко-reoграфічної  характеристики двох країн з різних регіонів світу (10 клас).

-        Наведені в пере­ліку практичні роботи мають значні за обсягом аналітичні завдання, які потребують від учня теоретичних узагальнень та влас­них висновків. За дидактичною метою це будуть повноцінні уроки - практикуми (формування практичних умінь і навичок). Такі роботи потребують обов'язкової перевірки та індивідуального оцінювання з боку вчителя.

Форма організації навчальної діяльності учнів. Залежно від змісту та завдань практичні робо­ти з географії можуть бути фронтальні, групові або індивідуальні. Практичні роботи з позначення та підписування відповідних об'єктів географічної номенкла­тури на контурній карті мають фронтальний характер. Адже всім без винятку учням необхідно засвоїти й уміти показувати на тематичних географічних картах чітко визначений у змісті навчальних програм перелік об'єктів. Для більшості практичних робіт слід застосовувати групову форму навчальної діяльності школярів. З цією метою клас поділяють на певну кількість груп (лабораторій, бригад, варіантів). Розподіл учнів на групи вчитель здійснює в межах інструктажу перед виконанням практичної роботи. Слід також заздалегідь підготувати спектр варіативних завдань (у разі необхідності), інструктивні картки та додатковий роздатковий матеріал. Групову роботу можна ефективно використовувати під час комплексної характеристики географічних об'єктів, процесів і явищ, для порівняльного аналізу, визначення географічних координат, розв'язування задач, у процесі обробки статистичних матеріалів, а також під час виконання робіт на місцевості. За наявності малокомплектних класів (до 10— 15 учнів) для виконання окремих практичних робіт можна пропо­нувати індивідуальні завдання чи об'єкти для аналізу або характе­ристики. При цьому слід враховувати зростання витрат часу на перевірку результатів таких робіт.

Оформлення резульmamiв. Кожна практична робота з географії потребує відповідного оформлення результатів її виконання в письмовій формі. Конкретними результатами програмних практичних робіт найчастіше є:

-        заповнені календарі погоди, контурні карти, узагальнюючі таблиці;

-        побудовані графіки, секторні діаграми;

-        складені плани місцевості, карстосхеми, структурні схеми;

-         письмові характеристики географічних об'єктів, порівняльні характеристики;

-        розрахункові задачі з відповідним оформленням;

-        визначені та зафіксовані географічні координати певних об'єктів;

-        складені у письмовій формі висновки або прогнози.

Більшість практичних робіт мають комплексний характер щодо оформлення результатів. Наприклад, учням пропонується певний перелік завдань з відповідним алгоритмом для їх виконання (заповнення таблиці, складання схеми або картосхеми, побудо­ва секторної діаграми тощо), після реалізації яких за одержаними результатами необхідно зробити конкретні висновки.

Перед виконанням практичної роботи вчитель звертає увагу учнів на особливості її оформлення. У 6—7 класах акцентується увага на правилах позначення та підписування відповідних об'єктів географічної номенклатури на контурних каргах. У разі виконання не відомих раніше учням практичних завдань необхідно пояснити основні принципи оформлення результатів роботи: акуратність, лаконічність, логічність, самостійність узагальнень і висновків тощо. Якщо учні вперше будують графіки або секторні діаграми, слід запропонувати їм оптимальний масштаб для виконання графічних зображень, пригадати відомі з уроків математики прийоми роботи та розрахункові дії. Під час проведення робіт на місцевості вчителю обов'язково слід пояснити учням, що і як фіксувати в польовому щоденнику (блокноті) для подальшої обробки результатів спостереження та їх узагальнення.Спосіб перевірки та оцінювання. Результати виконання прак­тичних робіт необхідно система­тично перевіряти не тільки з метою їх оцінювання, а й для вияв­лення труднощів і типових помилок, що при цьому виникають. Далеко не кожна програмна практична робота з географії потребує обов'язкової фронтальної перевірки з фіксацією індивідуальної оцінки за її виконання всім учням класу. У більшості випадків правильність виконання практичних завдань перевіряється безпосе­редньо на уроці. При цьому оцінки виставляються найбільш активним учням, які першими якісно виконали й грамотно пояснили результати практичної роботи. За таких умов усі учні класу мають можливість одразу перевірити та доопрацювати роботи (внести корективи, зробити виправлення помилок або відповідні доповнення).Лише після проведення комп­лексних практичних робіт, що розраховані на весь урок, кінцевою метою яких є узагальнення та висновки, вчителю слід зібрати робочі зошити (практикуми, контурні карти) для перевірки та обов'язкового оцінювання відповідних матеріалів. На наступному уроці бажано оголосити результати перевірки і, якщо це необхідно, проаналізувати якість виконання роботи класом зага­лом та здійснити аналіз типових помилок.Ступінь проблемності та вияв творчих здібностей. За цією ознакою практичні роботи з географії умовно можна поділити на переважно репродуктивні, частково-пошукові й дослідницькі. До першої категорії належать роботи з позначення географічних об'єктів на контурних картах, креслення тематично відповідних картосхем, розрахунки статистичних показників за поданими формулами тощо. У змісті більшості програмних практичних робіт передбачені частково-пошукові завдання, які потребують від учня аналізу теоретичного матеріалу підручника з географії, тематичних карт атласу, статистичних даних з метою пошуку й відбору необхідної інформації, її узагаль­нення та систематизації.

У кожному класі заплановані окремі практичні роботи, що мають дослідницький характер і спрямовані на розвиток творчих здібностей учнів. Прикладами таких робіт є:

-        виявлення взаємозв'язків між компонентами природи своєї місцевості (6 клас);

-        визначення основних видів забруднення навколишнього середовища та встановлення джерел їх надходження (7 клас);

-        аналіз закономірностей поширення ґрунтів на території України (8 клас);

-        визначення позитивних і негативних рис економіко-географічного та геополітичного по­ложення України (9 клас).   

Виконуючи згадані прак­тичні роботи, учні мають творчо застосувати здобуті теоретичні знання у нових навчальних ситу­аціях, продемонструвати загальну ерудицію, вміння використо­вувати міжпредметні зв'язки, ро­бити аналітичні висновки і скла­дати прогнози.

У нових навчальних програ­мах з географії загалом заплановано 47 практичних робіт, з них:

6 клас – 14;

7 клас  - 12;

8 клас -  7 ;

9 клас -  10;

10 клас – 4 практичні роботи (рівень стандарту).

Для навчально-методичного забезпечення виконання практичних робіт розроблено і надруковано практикуми   з  географії для учнів 6  - 10 класів, рекомендованих  МОН України. Серед них найбільш ефективними є зошити-практикуми авторів Стадника О.Г., Гільберг Т.Г., Гілецького Й.Р., Бойко В.М.

Кожна конкретна практична робота має свою специфіку щодо її виконання і потребує від педа­гога відповідної підготовки. При цьому слід враховувати вікові особливості школярів, рівень підготовки класу, сформованість в учнів тих чи інших прийомів роботи, умінь або навичок, рівень матеріально-технічного забезпечення кабінету географії та школи в цілому.

Серед загальних методичних рекомендацій щодо організації та проведення практичних робіт в шкільних курсах географії можна назвати такі:

-        обов'язкове проведення вчителем відповідного інструктажу перед виконанням роботи, під час якого слід звернути увагу учнів на її мету, обладнання та завдання; необхідності поділити клас на варіанти або групи; проаналізувати зміст кожного завдання та пояснити систему оформлення результатів їх виконання (у разі потреби записати на дошці зразок або запропонувати умовні позначення та скорочення); акцентувати увагу на змісті висновків; зазначити час, що відводиться на виконання роботи; пояснити процедуру перевірки та оцінювання її результатів; з'ясувати в учнів, що їм не зрозуміло та відповісти на запитання школярів, які виникають у ході роз'яснень;

-        у процесі виконання учнями практичних завдань учитель уважно спостерігає за їх навчальною діяльністю; у разі потреби надає індивідуальні або групові консультації; періодично проходить між рядами з метою здійснення поточного контролю результатів роботи; за умови виникнення ускладнень та труднощів допомагає спрямувати пошукову роботу учнів у правильне русло;

-        за умови фронтального ви­конання учнями практичних завдань бажано заохочувати додатковими балами школярів, які першими правильно розв'язали завдання і відповідно оформили результати практичної роботи;

-        якщо передбачено перевірку та оцінювання результатів практичної роботи в усіх учнів класу, вчитель збирає зошити (контурні карти або листи-заготовки) після завершення часу, що був відведений на її виконання; для робіт, не запланованих для обов'язкового фронтального оцінювання, перевірка результатів відбувається одразу на уроці шляхом індивідуального або групового опитування;

-        для виконання практичних робіт на місцевості слід провести з учнями додаткову бесіду про правила поведінки (у школі, на маршруті); призначити з відповідальних учнів помічників; розподілити між школярами обладнання або прилади; зробити акцент на фіксації необхідної інформації у польових щоденниках тощо.

Перевіряє і оцінює практичні роботи вчитель на власний розсуд – у всіх учнів класу чи вибірково. Результати фіксуютьсяу класному журналів колонці під датою. У правій стороні журналу пишеться тема уроку, вказується номері тема практичної роботи.У кожному семестрі обов’язково оцінюється дві практичні роботи, які   визначає вчитель. У шостому класі навчальною програмою з географії передбачене систематичне спостереження учнів за погодою. Тому доцільно двічі на рік виставляти бали учням за ведення календаря погоди і враховувати їх при семестровому оцінюванні. Головним критерієм оцінки за ведення календаря погоди є осмислене розуміння учнями складних взаємозв’язків між окремими елементами клімату, самостійність та охайність оформлення результатів спостережень.В даний час досить гострою проблемою для вчителів географії є проблема нормування практичної діяльності учнів і виділення часу для її проведення на уроці, особливо у профільних класах. Програмою передбачено виконання 57 практичних робіт, що становить 32% навчальних годин.   Ефективній реалізації практичної складової навчальної програми належить «Практикуму» (11 клас, автори: ГільбергТ., Довгань А., Паламарчук Л.).Для проведення практичних робіт у профільних класах доцільно виділяти цілий урок. Такі уроки проводяться як уроки-практикуми, за дидактичної мети орієнтовані на навчання прийомам і способам дій, їх систематизацію та узагальнення, перевірку (контроль) рівня оволодіння школярами певними вміннями.Організація роботи школярів повинна підкорятися чітко заданої мети, сформульованої на мові дій учнів, що сприяє активізації роботи учнів. Завдання для практичних робіт можуть мати різні форми: удосконалення навичків роботи з картографічним матеріалом (нанесення географічних об‘єктів на контурну карту, робота з електронними картами), географічними джерелами інформації, розв’язання географічних задач тощо; практичні роботи дослідницького і творчого характеру (складання картограм, картодіаграм, маршрутів, комп‘ютерних презентацій, схем, характеристик географічних об‘єктів, виявлення закономірностей, написання есе, оцінка статистичних показників, суспільних явищ, складання прогнозів, проведення міні-досліджень).Обов‘язковою умовою ефективної практичної діяльності виступає організація роботи з навчально-методичним комплектом курсу (підручники, атласи, робочі зошити з друкованою основою, зошити-тренажери тощо), оскільки засвоєні прийоми роботи учні переносять на інші джерела знань. Сучасні НМК містять системи завдань (вправ), складність яких наростає поступово.Якісне формування географічних умінь школярів неможливо без їх відпрацювання в умовах реальної місцевості. Це вимагає організації спостережень, практичних робіт на місцевості, в умовах «зеленого» класу.З метою становлення суб‘єктності учнів до процесу практичної діяльності слід адаптувати сучасні педагогічні технології (диференційованого навчання, проектної діяльності тощо), інформаційні та комунікаційні технології, використовувати ігрові елементи, творчі завдання з метою активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів. Після проведення ряду практичних робіт доцільно організувати виставку варіантів творчого вирішення поставлених завдань.Обов‘язковою умовою є перевірка та оцінювання результатів практичних робіт, оскільки оцінка виконує мотиваційну, контролюючу і коригуючу функції.  Значна кількість практичних робіт не потребують письмової перевірки, так як проводяться у формі семінарських занять, представлення (захисту) групових проектів, конференцій, «круглих столів», дискусій (25%). Оцінювання навчальних досягнень учнів відбувається на уроці.Всі програмні практичні роботи підсумкового характеру повинні бути оцінені і виставлені в журнал (приблизно 8-10 робіт в семестр). Роботи навчального і тренувального характеру є моніторинговою формою атестації учнів, їх результати діагностичні. Вчителю необхідно визначити критерії оцінок для кожної практичної роботи, оскільки зміст робіт різна і не може бути підпорядкована загальним вимогам оцінювання. Неможливо оцінювати рівень оволодіння прогностичних умінь і вмінь, складати географічні описи за одними і тими ж нормами. Важливо враховувати, наскільки кожен учень опанував уміння, тобто здійснювати індивідуальний підхід не тільки до організації навчання, а й до визначення його результатів.

Національна стратегія розвитку освіти

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 344/2013

Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року

З метою вдосконалення правових та організаційних засад розвитку освіти в Україні постановляю:

1. Схвалити Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (додається).

2. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити у місячний строк план заходів з реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року.

3. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ

25 червня 2013 року

СХВАЛЕНО
Указом Президента України

від 25 червня 2013 року №344/2013

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року

І. Загальні положення

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (далі – Національна стратегія) на основі аналізу сучасного стану розвитку освіти визначає мету, стратегічні напрями та основні завдання, на виконання яких має бути спрямована реалізація державної політики у сфері освіти.

Розроблення Національної стратегії зумовлено необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, прискорення інтеграції України у міжнародний освітній простір.

Національна стратегія конкретизує основні шляхи реалізації концептуальних ідей та поглядів розвитку освіти, визначених Національною доктриною розвитку освіти.

II. Сучасний стан розвитку освіти

Аналіз сучасного стану національної системи освіти

В Україні забезпечено правове регулювання питань функціонування системи освіти, всіх її рівнів і підсистем, діяльності навчальних закладів різних типів і форм власності, організації різних форм навчання.

Останніми роками вдосконалено законодавство України стосовно дошкільної і загальної середньої освіти, зокрема, запроваджено обов'язковість дошкільної освіти для дітей старшого дошкільного віку, встановлено 11-річний термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти, затверджено нові державні стандарти дошкільної та загальної середньої освіти, Положення про освітній округ, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, Положення про дистанційне навчання, Концепцію літературної освіти, Концепцію розвитку інклюзивної освіти тощо.

З метою прискорення процесу реформування системи освіти на виконання Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» затверджено надзвичайно важливі для розвиткуосвіти державні цільові програми, зокрема Державну цільову соціальну програму розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, Державну цільову соціальну програму розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року, Державну цільову програму розвитку професійно-технічної освіти на 2011 – 2015 роки, Державну цільову соціальну програму підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року, Державну цільову програму впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» на період до 2015 року.

Триває виконання Державної цільової соціальної програми «Шкільний автобус», а також державних програм, спрямованих на роботу з обдарованою молоддю, інформатизацію та комп'ютеризацію загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, забезпечення таких закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних та технологічних дисциплін, упровадження інформаційних і комунікаційних технологій в освіті та науці тощо.

За останні роки здійснено низку заходів щодо реалізації ідей і положень Національної доктрини розвитку освіти, щодо реформування освіти, підвищення її якості, доступності та конкурентоспроможності. Модернізовано зміст та вдосконалено організацію всіх ланок освіти, створено нові навчальні підручники, започатковано організацію інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, запроваджується профільне навчання в старшій школі, вдосконалюється зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів, триває забезпечення загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів сучасними навчальними комп'ютерними комплексами, підключення їх до мережі Інтернет, у вищій освіті впроваджуються принципи Болонського процесу, кредитно-модульна система навчання.

Оновлено систему мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння державною мовою, можливість опановувати рідну та іноземні мови. Вивчення іноземних мов стало обов'язковим з першого класу.

У непростих демографічних і соціально-економічних умовах здійснюється модернізація мережі навчальних закладів з метою більш ефективного використання їх матеріально-технічних, кадрових, фінансових, управлінських ресурсів для забезпечення доступності та якості освіти.

З цією метою ведеться пошук альтернативних моделей організації навчання, зокрема створення в сільських районах освітніх округів, яких нині функціонує майже 2 тисячі.

Припинено процес закриття дошкільних навчальних закладів, відновлюється та значно розширюється їх мережа відповідно до потреб населення.

Відбулися значні позитивні зрушення в бібліотечно-інформаційному забезпеченні педагогічної освіти і науки, зокрема, створено веб-портали та сайти у провідних бібліотеках, формуються повноцінний галузевий інформаційний ресурс, електронні каталоги, повнотекстові бази, електронні бібліотеки.

Свідченням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа XXI століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції дошкільної та середньої освіти і проекти практичних дій за кожним із них («Дошкільна освіта», «Спільна історія без розділових ліній», «Толерантність», «Через мову до взаєморозуміння», «ІКТ-освіта без кордонів», «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн», «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).

Водночас нинішній рівень освіти в Україні не дає їй змоги повною мірою виконувати функцію ключового ресурсу соціально-економічного розвитку держави і підвищення добробуту громадян. Залишається низькою престижність освіти і науки в суспільстві.

Не повністю задовольняє потреби населення мережа дошкільних і позашкільних навчальних закладів, стан їх навчально-матеріальної бази тощо.

Потребують якісного поліпшення освіта дорослих, діяльність закладів післядипломної педагогічної освіти, структурних підрозділів вищих навчальних закладів, на базі яких здійснюються перепідготовка та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Актуальними є реалізація в освітніх програмах ідеї посилення ролі сім'ї у вихованні дітей, розширення можливості впливу родин учнів на навчально-виховний процес.

Залишається незадовільним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низьким – рівень оплати праці працівників освіти і науки.

Ключовим завданням освіти у XXI столітті є розвиток мислення, орієнтованого на майбутнє.

Сучасний ринок праці вимагає від випускника не лише глибоких теоретичних знань, а і здатності самостійно застосовувати їх у нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях, переходу від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян.

Основні проблеми, виклики та ризики

Розбудова національної системи освіти в сучасних умовах з урахуванням кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, історичних викликів XXI століття вимагає критичного осмислення досягнутого і зосередження зусиль та ресурсів на розв'язанні найбільш гострих проблем, які стримують розвиток, не дають можливості забезпечити нову якість освіти, адекватну нинішній історичній епосі.

Серед зазначених проблем актуальними є:

недостатня відповідність освітніх послуг вимогам суспільства, запитам особистості, потребам ринку праці;

обмеженість доступу до якісної освіти окремих категорій населення (діти, які проживають у сільській місцевості, діти з особливими освітніми потребами, обдарована учнівська молодь, діти мігрантів);

відсутність цілісної системи виховання, фізичного, морального та духовного розвитку і соціалізації дітей та молоді;

зниження суспільної моралі, духовності, культури поведінки частини учнівської та студентської молоді;

недостатня орієнтованість структури і змісту професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти на потреби ринку праці та сучасні економічні виклики;

невідпрацьованість ефективної системи працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, їх професійного супроводження;

недостатній розвиток мережі дошкільних навчальних закладів;

недосконалість системи національного моніторингу та оцінювання якості освіти;

повільне здійснення гуманізації, екологізації та інформатизації системи освіти, впровадження у навчально-виховний процес інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій;

недостатній рівень соціально-правового захисту учасників навчально-виховного процесу, відсутність цілісної системи соціально-економічних стимулів у педагогічних і науково-педагогічних працівників, невисокий рівень заробітної плати таких працівників;

низький рівень фінансово-економічного, матеріально-технічного, навчально-методичного та інформаційного забезпечення навчальних закладів; слабка мотивація суспільства та бізнесу до інвестування освіти;

наявність у системі освіти фактів неефективного використання фінансових і матеріальних ресурсів, нецільового використання приміщень навчальних закладів;

відсутність системи мотивацій і стимулювання інноваційної діяльності в системі освіти, нівелювання ризиків у зазначеній діяльності;

недостатній розвиток громадського самоврядування навчальних закладів, недосконалість механізмів залучення до управління освітою та її оновлення інституцій громадянського суспільства, громадськості.

Труднощі періоду реформування, процеси певної соціально-економічної нестабільності, екологічні проблеми спричиняють низку ризиків, які можуть ускладнити реалізацію цілей і завдань Національної стратегії. Серед них:

нестабільність економіки, обмежений обсяг ресурсів для забезпечення системного виконання всіх завдань і заходів, передбачених Національною стратегією;

розшарування суспільства за матеріальним становищем сімей;

негативний вплив складної демографічної ситуації;

несприйняття частиною суспільства нових реформ;

неготовність певної частини працівників освіти до інноваційної діяльності;

недостатня підготовленість органів управління освітою до комплексного розв'язання нових завдань, до забезпечення скоординованості діяльності всіх служб та інституцій.

III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії

Мета Національної стратегії

Метою Національної стратегії є:

підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти відповідно до вимог інноваційного сталого розвитку суспільства, економіки;

забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними здібностями, потребами на основі навчання протягом життя.

Стратегічні напрями розвитку освіти

Стратегія розвитку національної системи освіти повинна формуватися адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до постіндустріальної цивілізації, що забезпечить стійкий рух та розвиток України в першій чверті XXI століття, інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий освітній простір.

Стратегічними напрямами державної політики у сфері освіти повинні стати:

реформування системи освіти, в основу якої покладатиметься принцип пріоритетності людини;

оновлення згідно з вимогами часу нормативної бази системи освіти;

модернізація структури, змісту та організації освіти на засадах компетентнісного підходу;

створення та забезпечення можливостей для реалізації різноманітних освітніх моделей, створення навчальних закладів різних типів і форм власності;

побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді;

забезпечення доступності та безперервності освіти протягом усього життя;

формування безпечного освітнього середовища, екологізації освіти;

розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі;

інформатизація освіти, вдосконалення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки;

забезпечення проведення національного моніторингу системи освіти;

підвищення соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників;

створення сучасної матеріально-технічної бази системи освіти.

Основні завдання Національної стратегії

Модернізація і розвиток освіти повинні набути випереджального безперервного характеру, гнучко реагувати на всі процеси, що відбуваються в Україні та світі. Підвищення якісного рівня освіти має бути спрямовано на забезпечення економічного зростання держави та розв'язання соціальних проблем суспільства, дальше навчання і розвиток особистості. Якісна освіта є необхідною умовою забезпечення сталого демократичного розвитку суспільства.

Зусилля органів управління освітою, науково-методичних служб за підтримки всього суспільства та держави повинні бути зосереджені на реалізації стратегічних напрямів розвитку освіти, подоланні наявних проблем, виконанні перспективних завдань, серед яких:

оновлення цілей і змісту освіти на основі компетентнісного підходу та особистісної орієнтації, урахування світового досвіду та принципів сталого розвитку;

забезпечення економічних і соціальних гарантій для реалізації конституційного права на освіту кожним громадянином України незалежно від місця проживання і форми здобуття освіти;

перебудова навчально-виховного процесу на засадах розвивальної педагогіки, спрямованої на раннє виявлення та найбільш повне розкриття потенціалу (здібностей) у дітей, з урахуванням їх вікових та психологічних особливостей;

забезпечення розвитку та функціонування української мови як державної, задоволення мовно-освітніх потреб національних меншин, створення умов для вивчення іноземних мов;

побудова ефективної системи національного виховання на засадах загальнолюдських, полікультурних, громадянських цінностей, забезпечення фізичного, морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціально зрілої творчої особистості, громадянина України і світу, підготовка молоді до свідомого вибору сфери життєдіяльності;

забезпечення системного підвищення якості освіти на інноваційній основі, сучасного психолого-педагогічного та науково-методичного супроводження навчально-виховного процесу;

посилення мовної, інформаційної, екологічної, економічної, правової підготовки учнів та студентів;

створення безпечного освітнього середовища;

забезпечення функціонування ефективної системи інклюзивної освіти;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних та керівних кадрів системи освіти, підвищення їх управлінської культури;

підвищення відповідальності сім'ї за освіту і виховання дітей;

забезпечення економічних та соціальних гарантій педагогічним, науково-педагогічним, бібліотечним та іншим працівникам системи освіти, підвищення їх соціального статусу, престижу педагогічної професії, створення умов для професійного вдосконалення і творчості;

створення сучасної матеріально-технічної бази для функціонування системи освіти;

забезпечення створення умов для розвитку індустрії сучасних засобів навчання (навчально-методичних, електронних, технічних, інформаційно-комунікаційних тощо);

розвиток взаємодії органів управління освітою та органів громадського самоврядування навчальних закладів, забезпечення об'єктивного оцінювання якості освіти;

розроблення ефективного механізму фінансово-економічного забезпечення освіти, належної оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в національній системі освіти необхідно забезпечити:

у дошкільній освіті:

відновлення роботи закритих у попередні роки дошкільних навчальних закладів, розширення їх мережі до повного задоволення потреб населення;

стовідсоткове охоплення обов'язковою дошкільною освітою дітей старшого дошкільного віку через урізноманітнення форм її здобуття;

створення оптимальних організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, навчально-методичних і матеріально-технічних умов для функціонування дошкільних навчальних закладів;

удосконалення мережі навчально-виховних комплексів типу «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад», відкриття груп та дошкільних закладів різних типів і форм власності, формування груп з короткотривалим перебуванням дітей тощо;

оновлення змісту, форм, методів і засобів навчання, виховання і розвитку дітей дошкільного віку відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти та програм розвитку дитини;

у загальній середній освіті:

обов'язкове здобуття всіма дітьми і молоддю повної загальної середньої освіти в обсягах, визначених державними стандартами загальної середньої освіти;

здійснення оптимізації мережі загальноосвітніх навчальних закладів з урахуванням демографічних, економічних, соціальних перспектив розвитку регіонів, потреб громадян та суспільства;

урізноманітнення моделей організації освіти, зокрема для дітей, які проживають у сільській місцевості, створення умов для розвитку мережі загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на приватній формі власності;

оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу на засадах особистісної орієнтації, компетентнісного підходу;

підвищення ефективності навчально-виховного процесу на основі впровадження досягнень психолого-педагогічної науки, педагогічних інновацій, інформаційно-комунікаційних технологій;

створення умов для диференціації навчання, посилення професійної орієнтації та допрофільної підготовки, забезпечення профільного навчання, індивідуальної освітньої траєкторії розвитку учнів відповідно до їх особистісних потреб, інтересів і здібностей;

в освіті дітей з особливими освітніми потребами:

розроблення методики раннього виявлення та проведення діагностики дітей з особливими освітніми потребами;

удосконалення мережі спеціальних навчальних закладів, створення нових моделей та форм організації освіти для осіб з особливими освітніми потребами;

відкриття дошкільних груп компенсуючого типу для дітей з особливими освітніми потребами, які проживають у сільській місцевості;

розширення практики інклюзивного та інтегрованого навчання в дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах дітей та молоді, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

пріоритетне фінансування, навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів, що надають освітні послуги дітям і молоді з особливими освітніми потребами, забезпечення архітектурної, транспортної та інформаційної доступності таких закладів для цієї категорії осіб;

у позашкільній освіті:

збереження та розвиток мережі позашкільних навчальних закладів для забезпечення рівного доступу дітей та молоді з урахуванням їх особистісних потреб до навчання, виховання, розвитку та соціалізації засобами позашкільної освіти (створення умов для охоплення різними формами позашкільної освіти не менше 70 відсотків дітей відповідного віку);

належне навчально-методичне, матеріально-технічне забезпечення позашкільних навчальних закладів;

підвищення соціального статусу педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів;

удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів для позашкільної освіти;

державну підтримку програмно-методичного забезпечення системи позашкільної освіти шляхом внесення відповідних змін до нормативно-правових актів;

використання виховного потенціалу системи позашкільної освіти як основи гармонійного розвитку особистості;

розвиток та підтримку системи роботи з обдарованою і талановитою молоддю;

урізноманітнення напрямів позашкільної освіти, вдосконалення її організаційних форм, методів і засобів навчально-виховного процесу;

у професійно-технічній освіті:

розроблення та впровадження державних стандартів професійно-технічної освіти з професій широких кваліфікацій; оновлення та затвердження оптимального переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників (скорочення їх кількості на основі інтеграції);

оптимізацію мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці; розширення їх автономії, створення навчально-виробничих комплексів;

удосконалення механізму формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів відповідно до реальних потреб економіки, регіональних ринків праці, запитів суспільства;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів професійно-технічної освіти на базі вищих навчальних закладів і профільних професійно-технічних навчальних закладів;

у вищій освіті:

приведення мережі вищих навчальних закладів і системи управління вищою освітою у відповідність із потребами розвитку національної економіки та запитів ринку праці;

створення дослідницьких університетів, розширення автономії вищих навчальних закладів;

перегляд та затвердження нового переліку професій педагогічних і науково-педагогічних працівників;

розроблення стандартів вищої освіти, зорієнтованих на компетентнісний підхід, узгоджених із новою структурою освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти та з Національною рамкою кваліфікацій;

розширення взаємодії вищих навчальних закладів з установами Національної академії наук України та Національної академії педагогічних наук України щодо розвитку наукових досліджень у сфері вищої освіти;

залучення роботодавців до співпраці з вищими навчальними закладами, зокрема, до участі у розробленні стандартів вищої освіти, організації проходження практики студентами, вирішенні питань надання першого робочого місця випускникам;

дальше вдосконалення процедур і технологій зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступити до вищих навчальних закладів, як передумови забезпечення рівного доступу до здобуття вищої освіти;

переоснащення навчальної, науково-методичної та матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів;

у післядипломній освіті:

удосконалення нормативно-правового забезпечення системи післядипломної педагогічної освіти; розроблення стандартів післядипломної педагогічної освіти, зорієнтованих на модернізацію системи перепідготовки, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних, науково-педагогічних працівників і керівників навчальних закладів;

реалізацію сучасних технологій професійного вдосконалення та підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних і керівних кадрів системи освіти відповідно до вимог інноваційного розвитку освіти;

забезпечення випереджувального характеру підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних і керівних кадрів відповідно до потреб реформування системи освіти, викликів сучасного суспільного розвитку.

IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії

Оновлення законодавства України у сфері освіти

Формування нормативно-правової бази у сфері освіти має спрямовуватися на визначення правових, організаційних, фінансових засад інноваційного розвитку системи національної освіти в контексті глобалізаційних тенденцій і викликів часу.

Насамперед актуальним є питання щодо розроблення та прийняття Закону України «Про післядипломну освіту», нових редакцій Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту».

Оновлення нормативно-правової бази вимагає розроблення та прийняття в установленому порядку актів стосовно:

удосконалення структури національної системи освіти відповідно до міжнародної стандартної класифікації;

удосконалення системи оплати праці педагогічних, науково-педагогічних працівників та інших категорій працівників навчальних закладів з метою забезпечення державних гарантій, визначених статтею 57 Закону України «Про освіту»;

забезпечення підтримки дошкільної та загальної середньої освіти в сільській місцевості, зокрема шляхом розвитку альтернативних моделей організації здобуття освіти;

урегулювання питання щодо підготовки молодших спеціалістів у вищих професійних училищах та коледжах;

підвищення заробітної плати та забезпечення соціальних гарантій педагогічним працівникам позашкільних навчальних закладів на рівні педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів;

визначення механізму надання пільгових кредитів на будівництво та придбання житла педагогічним і науково-педагогічним працівникам;

урегулювання питань організації здобуття загальної середньої та позашкільної освіти за дистанційною формою навчання;

атестації керівників навчальних закладів;

удосконалення бібліотечно-інформаційного забезпечення учасників навчально-виховного процесу;

вирішення основних питань забезпечення життєдіяльності навчальних закладів, зокрема щодо їх матеріально-технічного та інформаційно-комунікаційного забезпечення, правового захисту освітніх інновацій як об'єктів інтелектуальної власності, забезпечення педагогічних працівників у сільській місцевості безоплатним житлом з опаленням і освітленням, підвезення їх до місця роботи.

Необхідним є також розроблення:

методики науково обгрунтованого прогнозування ринку праці з урахуванням розвитку галузей економіки;

нових державних санітарних норм і правил утримання навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу;

нових нормативних вимог щодо проектування та будівництва приміщень дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів;

затвердження переліку кваліфікаційних характеристик педагогічних і науково-педагогічних працівників навчальних закладів.

Удосконалення структури системи освіти

Розбудова сучасної структури системи освіти повинна забезпечити створення оптимальних умов для функціонування і розвитку освіти та всіх її підсистем, реалізації різноманітних освітніх моделей, існування навчальних закладів різних типів і форм власності, що забезпечують громадянам надання якісних освітніх послуг.

Удосконалення структури системи освіти передбачає:

розроблення наукових підходів до ефективної оптимізації мережі навчальних закладів усіх освітніх підсистем;

удосконалення мережі дошкільних навчальних закладів різних форм власності для задоволення потреб громадян у здобутті обов'язкової дошкільної освіти дітьми, які досягли п'ятирічного віку;

урізноманітнення моделей організації освіти, зокрема для дітей, які проживають у сільській місцевості, шляхом створення освітніх округів, регіональних центрів дистанційного навчання, філій базових шкіл, дошкільних навчальних закладів сімейного типу;

створення умов для здобуття вихователями дошкільних навчальних закладів вищої фахової освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче бакалавра;

диференціацію та оптимізацію мережі професійно-технічних, вищих навчальних закладів і закладів післядипломної освіти в контексті потреб розвитку національної економіки та запитів роботодавців;

системне реформування структури вищої освіти шляхом упровадження таких рівнів: освітньо-кваліфікаційні – молодший спеціаліст, бакалавр, магістр; освітньо-науковий – доктор філософії; науковий – доктор наук;

удосконалення організаційно-правових засад функціонування підготовчих відділень вищих навчальних закладів;

запровадження у професійно-технічних навчальних закладах дворівневої підготовки: перший рівень – кваліфікований робітник, другий рівень – молодший спеціаліст (майстер, технік);

реформування системи післядипломної освіти відповідно до запитів економіки, потреб педагогічних і науково-педагогічних кадрів; закріплення за обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти статусу вищого навчального закладу III – IV рівнів акредитації;

розвиток мережі позашкільних навчальних закладів, у тому числі в сільській місцевості.

Модернізація змісту освіти

Зміст освіти відіграє провідну роль у розбудові національної системи освіти, забезпеченні її інноваційного розвитку, приведенні у відповідність з європейськими та світовими стандартами. Модернізація змісту освіти передбачає:

впровадження оновленого Базового компонента дошкільної освіти, нових державних стандартів загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти на основі Національної рамки кваліфікацій та компетентнісно орієнтованого підходу в освіті, необхідності підготовки фахівців для сталого розвитку з новим екологічним мисленням; узгодження освітньо-кваліфікаційних характеристик та навчальних програм із професійними кваліфікаційними вимогами;

модернізацію навчальних планів, програм та підручників відповідно до оновлених державних стандартів освіти; розроблення інтегрованих навчальних планів професійно-технічних навчальних закладів третього атестаційного рівня, вищих навчальних закладів І – II та III – IV рівнів акредитації;

забезпечення оптимального співвідношення інваріантної і варіативної частин, суспільно-гуманітарної, природничо-математичної, технологічної і здоров'язбережуваної складових змісту загальної середньої освіти;

забезпечення в загальноосвітніх навчальних закладах більш раннього вивчення основ інформатики;

розвантаження навчальних планів і програм за рахунок диференціації та інтеграції їх змісту, розширення міжпредметних зв'язків, скорочення кількості обов'язкових предметів і профілів у старшій школі, вилучення другорядного і надмірно ускладненого матеріалу;

розроблення на основі компетентнісного підходу базового змісту позашкільної освіти та нових навчальних програм за напрямами позашкільної освіти;

розроблення на основі проведення моніторингу ринку праці Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах;

оновлення змісту підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників для професійно-технічних навчальних закладів і професійних коледжів;

розширення практики підготовки педагогічних працівників за інтегрованими програмами (у тому числі за поєднаними спеціальностями на рівні магістра);

визначення професій, спеціальностей та кваліфікацій з підготовки фахівців для сфери інформаційно-комунікаційних технологій.

Забезпечення національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді

Система освіти повинна забезпечувати формування особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя в постійно змінюваному, конкурентному, взаємозалежному світі.

Пріоритетом державної гуманітарної політики щодо національного виховання має бути забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності, відповідальності та толерантності.

Виконання зазначених завдань передбачає:

переорієнтацію пріоритетів освіти з держави на особистість, на послідовну демократизацію і гуманізацію навчально-виховного процесу, педагогічної ідеології в цілому, тобто на європейські гуманістичні цінності та виміри;

забезпечення відповідності змісту і якості виховання актуальним проблемам та перспективам розвитку особистості, суспільства, держави;

взаємодію сім'ї, навчальних закладів та установ освіти, органів управління освітою, дитячих і молодіжних громадських організацій, представників бізнесу, широких верств суспільства у вихованні і соціалізації дітей та молоді;

розроблення цілісної системи виявлення та психолого-педагогічного супроводження обдарованої молоді, забезпечення створення умов для її розвитку, соціалізації та дальшого професійного зростання;

розроблення програми превентивного виховання дітей та молоді в системі освіти; формування ефективної і дієвої системи профілактики правопорушень, дитячої бездоглядності та безпритульності;

розроблення інваріантних моделей змісту виховання в навчальних закладах з урахуванням сучасних соціокультурних ситуацій, цінностей виховання та навчання;

посилення впливу літератури та мистецтва на виховання і розвиток дітей та молоді;

створення для молоді телевізійних навчально-пізнавальних передач з науково-технічного, еколого-натуралістичного, естетичного, туристично-краєзнавчого та інших напрямів позашкільної освіти;

впровадження програм підготовки молоді до подружнього життя та формування відповідального батьківства;

формування здорового способу життя як складової виховання, збереження і зміцнення здоров'я дітей та молоді, забезпечення їх збалансованого харчування, диспансеризації;

збільшення рухового режиму учнів шкільного віку за рахунок уроків фізичної культури, спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи в позаурочний час;

удосконалення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи в навчальних закладах (розширення кількості спортивних гуртків, секцій і клубів з обов'язковим кадровим, фінансовим, матеріально-технічним забезпеченням їх діяльності);

оновлення методології фізичного виховання дітей та молоді з безпосереднім валеологічним супроводженням усього процесу навчання і виховання дітей з різними фізичними та освітніми можливостями;

посилення взаємодії органів управління освітою і навчальних закладів із засобами масової інформації у справі виховання та розвитку молодого покоління, недопущення шкідливого інформаційно-психологічного впливу на дітей;

створення системи психолого-педагогічної і медико-соціальної підтримки та реабілітації сім'ї;

розроблення критеріїв оцінювання якості та результативності виховної діяльності навчальних закладів.

Інформатизація освіти

Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Заходи, спрямовані на забезпечення інформатизації освіти, задоволення освітніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників навчально-виховного процесу, передбачають:

формування та впровадження інформаційного освітнього середовища в системі загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, застосування в навчально-виховному процесі та бібліотечній справі поряд із традиційними засобами інформаційно-комунікаційних технологій;

розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності залежно від конкретних потреб;

створення інформаційної системи підтримки освітнього процесу, спрямованої на здійснення її основних функцій (забезпечення навчання, соціалізація, внутрішній контроль за виконанням освітніх стандартів тощо);

повне забезпечення дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладів навчальними комп'ютерними комплексами, а також опорних навчальних закладів освітніх округів мультимедійним обладнанням;

оновлення застарілого парку комп'ютерної техніки;

створення електронних підручників та енциклопедій навчального призначення;

поступове забезпечення спеціальних навчальних закладів (груп, класів) корекційними комп'ютерними програмами;

розвиток мережі електронних бібліотек на всіх рівнях освіти;

створення системи дистанційного навчання, у тому числі для осіб з особливими освітніми потребами та дітей, які перебувають на довготривалому лікуванні;

забезпечення навчально-виховного процесу засобами інформаційно-комунікаційних технологій, а також доступу навчальних закладів до світових інформаційних ресурсів;

створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення у сфері управління навчальними закладами, інформаційно-технологічного забезпечення проведення моніторингу освіти.

Посилення кадрового потенціалу системи освіти

Сучасний розвиток суспільства вимагає вдосконалення системи педагогічної та післядипломної освіти педагогічних і науково-педагогічних працівників відповідно до умов соціально орієнтованої економіки та інтеграції України в європейське і світове освітнє співтовариство.

Основними завданнями педагогічної освіти є:

забезпечення кваліфікованими педагогічними і науково-педагогічними кадрами дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, науково-методичних установ і закладів післядипломної педагогічної освіти;

забезпечення навчальних закладів усіх типів і форм власності практичними психологами та соціальними педагогами;

приведення змісту фундаментальної, психолого-педагогічної, науково-методичної, інформаційної, практичної та соціально-гуманітарної підготовки педагогічних і науково-педагогічних працівників у відповідність із вимогами інформаційного суспільства та змінами, що відбуваються у соціально-економічній, духовній і гуманітарній сферах;

модернізація навчальної діяльності вищих педагогічних навчальних закладів, що здійснюють підготовку педагогічних і науково-педагогічних працівників, на основі інтеграції традиційних педагогічних та новітніх інформаційно-комунікаційних технологій навчання, а також створення нового покоління підручників, навчальних посібників, дидактичних матеріалів;

запровадження двоциклової підготовки педагогічних працівників за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра та забезпечення мобільності вітчизняних педагогів і викладачів з вищою освітою на європейському просторі;

оптимізація мережі вищих навчальних закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти, удосконалення їх діяльності на основі запровадження компетентнісно та особистісно орієнтованих підходів до організації процесу неперервної освіти педагогів;

розширення практики підготовки педагогічних працівників для роботи в дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах за поєднаними спеціальностями або спеціальністю і спеціалізацією;

забезпечення підготовки педагогічних працівників за спеціальністю «Професійна освіта» (за профілем) для системи професійно-технічної освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра і магістра з присвоєнням кваліфікацій майстра виробничого навчання, викладача практичного навчання за відповідною галуззю виробництва або сферою обслуговування, інженера-педагога та викладача дисциплін професійно-теоретичної підготовки у відповідній галузі виробництва або сфері обслуговування.

Формування контингенту студентів педагогічних спеціальностей здійснюватиметься на основі:

визначення об'єктивної прогнозованої потреби дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів у педагогічних кадрах на регіональному та державному рівнях;

педагогічної професійної орієнтації учнівської молоді з метою забезпечення її особистісної готовності до педагогічної діяльності, урізноманітнення форм довузівської підготовки.

Вирішенню питання працевлаштування випускників-педагогів та їх закріплення на педагогічній роботі сприятиме продовження практики виплати адресної грошової допомоги випускникам вищих навчальних закладів, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю та уклали угоду про роботу в загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах.

Широкого розповсюдження повинен набути порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів на умовах тристоронньої угоди «випускник – вищий навчальний заклад – роботодавець».

Важливими складовими державної кадрової політики мають стати:

забезпечення учасникам навчально-виховного процесу соціальних гарантій, визначених законодавством;

стимулювання високоякісної педагогічної праці на підставі об'єктивної її оцінки згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик;

поліпшення житлових умов педагогічних працівників;

створення умов для повноцінного відновлення працездатності педагогічних працівників.

Підтримка наукової та інноваційної діяльності

Сучасна філософія освіти, оновлена стратегія її реформування вимагають принципово нових наукових досліджень, обґрунтованого та послідовного запровадження передових науково-педагогічних технологій, раціональних і ефективних підходів до організації наукової та інноваційної діяльності у сфері освіти. Розвиток системи освіти в зазначеному напрямі ґрунтується на:

рекомендаціях Нової стратегічної програми європейського співробітництва в галузі освіти і навчання «Освіта і навчання 2020», спрямованої на розбудову інформаційно зорієнтованих європейських суспільств та перетворення навчання протягом життя на реальність;

забезпеченні пріоритетності розвитку науки та науково-технічного потенціалу вищих навчальних закладів шляхом виділення коштів із державного бюджету на перспективні наукові проекти і скорочення кількості розпорядників бюджетних коштів у сфері науки;

створенні ефективної системи методологічного, науково-методичного супроводження модернізації національної освіти, прогнозуванні тенденцій інноваційного розвитку системи освіти з використанням результатів моніторингових досліджень; генеруванні інноваційних ідей, їх визначенні, відборі та забезпеченні впровадження; формуванні відкритої інформаційно-аналітичної бази новацій у всіх підсистемах освіти;

осучасненні тематики основних напрямів наукових досліджень у вищих навчальних закладах та наукових установах освітньої галузі, у системі післядипломної педагогічної освіти, виконанні та відборі на конкурсних засадах проектів комплексних наукових досліджень і розробок, що здійснюються за кошти державного бюджету та залучених інвестицій;

проведенні практико-орієнтованих психолого-педагогічних досліджень з актуальних проблем розвитку освіти, застосуванні нових концептуально-методологічних підходів до розроблення державних стандартів освіти;

розробленні інваріантної складової навчання з кожного предмета на основі компетентнісного підходу до навчання та норм психофізичного розвитку дитини, а також відповідних педагогічних технологій;

вивченні потреб та забезпеченні розвитку обдарованих дітей, розробленні індивідуальних методик організації їх навчання та соціалізації, проектуванні особистісно-розвивального середовища обдарованих дітей і молоді;

розробленні ефективних моделей інтеграції в суспільство дітей і молоді з особливими освітніми потребами шляхом сучасного науково-методичного забезпечення змісту корекційної та інклюзивної освіти;

створенні нормативно-правового, методологічного, науково-методичного, навчально-технічного забезпечення системи освіти, що враховує оцінювання якості і результативності навчальної та виховної діяльності навчальних закладів, системи консультування і наукових експертиз;

створенні системи мотивацій, стимулювання та заохочення інноваційної діяльності у сфері освіти, розробленні нових концептуальних моделей удосконалення окремих підсистем освіти;

розробленні системи нівелювання ризиків негативних наслідків інноваційної діяльності в системі освіти.

Модернізація системи управління освітою

Управління освітою повинно здійснюватися на засадах інноваційних стратегій відповідно до принципів сталого розвитку, створення сучасних систем освітніх проектів та їх моніторингу; розвитку моделі державно-громадського управління у сфері освіти, в якій особистість, суспільство та держава стають рівноправними суб'єктами і партнерами.

Необхідно створити гнучку, цілеспрямовану, ефективну систему державно-громадського управління освітою, що забезпечуватиме інтенсивний розвиток та якість освіти, спрямованість її на задоволення потреб держави, запитів особистості.

Зазначене передбачає:

оптимізацію органів управління освітою, децентралізацію управління у цій сфері; перерозподіл функцій і повноважень між центральними та місцевими органами управління освітою;

професіональний підхід під час здійснення добору та призначення керівників навчальних закладів, органів управління освітою;

розроблення системи заходів (науково-методичних, фінансово-економічних тощо) стосовно впровадження ідеї автономії навчальних закладів, розширення їх прав і можливостей щодо фінансової самостійності;

подолання бюрократизації в системі управління освітою, удосконалення порядку перевірок та звітності навчальних закладів;

професійну підготовку компетентних менеджерів системи освіти, формування управлінців нової генерації, здатних мислити і діяти системно, у тому числі в кризових ситуаціях, приймати управлінські рішення в будь-яких сферах діяльності, ефективно використовувати наявні ресурси;

запровадження нових ефективних форм підвищення кваліфікації керівників освіти;

розвиток автоматизованих систем управління освітою.

Розроблення та підтримка програм у сфері освіти

Розроблення та виконання державних, галузевих, регіональних програм, комплексних планів дій за підтримки органів виконавчої влади, суспільства та громадськості має стати дієвим інструментом реалізації мети та пріоритетних завдань Національної стратегії.

Для реалізації цієї мети передбачено:

визначення вимог щодо обґрунтування необхідності фінансування та ресурсного забезпечення державних, галузевих, регіональних програм у сфері освіти, контроль за їх реалізацією;

забезпечення виконання завдань та заходів державних цільових соціальних програм у сфері освіти, зокрема:

– Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року;

– Державної цільової соціальної програми розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року;

– Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року;

– Державної цільової соціальної програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011 – 2015 роки;

– Державної цільової соціальної програми «Шкільний автобус»;

– Державної цільової програми впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» на період до 2015 року.

V. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи освіти

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи освіти повинно створити передумови для надання громадянам якісної освіти відповідно до сучасних запитів кожної особистості і потреб інноваційного розвитку держави.

Досягнення цієї мети передбачає:

перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання навчальних закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи з чисельності контингенту;

оптимальне та цільове використання переваг ринкової економіки і сучасних технологій для досягнення інноваційного розвитку освіти та виконання її основних функцій; багатоканальне фінансування освіти через запровадження системи субсидій, грантів, кредитів, їх поєднання та диференціації в розрізі категорій отримувачів цих коштів (їх соціальне становище, стан здоров'я, згода на відпрацювання після закінчення навчання тощо);

формування сучасної системи нормування та оплати праці у сфері освіти;

удосконалення системи виплати та розмірів стипендій з урахуванням соціального статусу та особливих досягнень у навчанні учня (студента);

здійснення безоплатного стовідсоткового забезпечення підручниками учнів загальноосвітніх навчальних закладів, у першу чергу з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із малозабезпечених сімей;

перегляд підходів до визначення плати за харчування дітей у державних та комунальних дошкільних навчальних закладах шляхом установлення безоплатного забезпечення харчуванням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із малозабезпечених сімей;

розроблення та запровадження системи стимулювання якісної педагогічної праці на підставі об'єктивної її оцінки з урахуванням вимог кваліфікаційних характеристик педагогічних і науково-педагогічних працівників;

урегулювання питання щодо оплати праці педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів, запровадження кваліфікаційних категорій для посад керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

розроблення, виготовлення та постачання навчальним закладам сучасного обладнання, засобів навчання, підручників та навчальних посібників, програмно-методичних матеріалів для здійснення навчально-виховного процесу в обсягах, передбачених державними стандартами освіти;

спрощення процедури проведення тендерів на закупівлю освітніх і наукових послуг;

збільшення обсягу асигнувань на науково-дослідну та експериментальну діяльність у галузі освіти, доведення обсягів фінансування досліджень і розробок у вищих навчальних закладах до рівня не менш як 10 відсотків загальних асигнувань на їх утримання; підвищення соціального статусу наукових та науково-педагогічних працівників;

створення мережі наукових, проектних, навчально-методичних та освітньо-експериментальних установ, навчальних закладів і виробничих підприємств, діяльність яких спрямована на проведення наукових досліджень, проектно-конструкторських і методичних розробок, виготовлення, модернізацію та експериментальну перевірку нових, оновлених і модернізованих навчальних засобів та обладнання, їх доставку, впровадження, технічне обслуговування та надання методичної допомоги щодо їх використання у навчально-виховному процесі;

комплектування фондів бібліотек навчальних закладів вітчизняною та зарубіжною літературою, електронними базами даних;

упорядкування функціонування санаторіїв-профілакторіїв навчальних закладів та установ системи освіти, організації культурно-розвиваючої діяльності учасників навчально-виховного процесу;

забезпечення будівництва та реконструкції приміщень навчальних закладів, проведення своєчасного їх ремонту, забезпечення матеріально-технічних і санітарно-гігієнічних умов для організації навчально-виховного процесу.

VI. Міжнародне партнерство

Міжнародне співробітництво у сфері освіти покликано забезпечити інтеграцію національної системи освіти в міжнародний освітній простір, що передбачає:

укладення з іншими державами і реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки;

організацію освітніх і наукових обмінів, стажування та навчання за кордоном учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників;

розширення участі навчальних закладів, педагогів, науковців, учнів та студентів у різних проектах і програмах міжнародних організацій та співтовариств (програми Темпус, Еразмус Мундус, Жан Моне тощо);

вивчення досвіду зарубіжних партнерів стосовно модернізації системи освіти, зокрема вивчення системи професійного зростання в рамках концепції навчання протягом життя щодо запровадження міжнародних шкіл, дискусійних майданчиків тощо;

проведення спільних наукових досліджень з актуальних проблем розвитку освіти та галузей економіки;

проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів тощо;

навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих і професійно-технічних навчальних закладах України;

задоволення освітньо - культурних потреб української діаспори;

створення для учнів міжнародної он-лайн школи, де розміщуватимуться веб-ресурси з національної історії та історії Європи, започаткування міжнародних олімпіад з історії;

підтримку співробітництва міжнародних таборів для дітей та юнацтва, проведення спільних конкурсів, фестивалів, форумів тощо;

створення міжнародних волонтерських груп з метою відновлення пам'яток культури;

створення віртуальних програм для вчителів іноземних мов та вчителів фізики, математики, хімії тощо, що спонукатиме до вивчення та використання кількох мов;

розширення мережі європейських шкіл здоров'я.

VII. Національний моніторинг та оцінка системи освіти

Ефективність реалізації управління у сфері освіти значною мірою залежить від того, наскільки система моніторингу та оцінки якості освіти відповідає цілям і завданням державної політики у цій сфері та наскільки управлінські рішення, що приймаються, адекватні результатам і рекомендаціям моніторингових досліджень.

Перспективними напрямами забезпечення моніторингу та оцінювання якості освіти в Україні повинні стати:

удосконалення системи зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти, здійснення оплати праці працівників, залучених до проведення зовнішнього незалежного оцінювання;

розроблення моделі проведення моніторингових досліджень для різних рівнів управління освітою;

розроблення системи показників якості освіти на національному рівні, які відображають умови, процеси та освітні результати;

проведення моніторингу якості ресурсного забезпечення, освітніх процесів і результатів;

участь у міжнародних порівняльних дослідженнях якості освіти (ТІМSS, РІSА, РІRLS тощо);

модернізація та оновлення системи освітньої статистики;

забезпечення населення, органів управління, навчальних закладів достовірною інформацією стосовно умов і результативності функціонування системи освіти на різних її рівнях;

оприлюднення результатів проведення моніторингу системи освіти, зокрема засобами інформаційно-комунікаційних технологій.

VIII. Очікувані результати реалізації Національної стратегії

Реалізація Національної стратегії надасть змогу забезпечити:

створення системи освіти нового покоління, що забезпечуватиме випереджувальний загальноцивілізаційний розвиток людини, її інтелекту;

поліпшення ефективності навчання випускників усіх рівнів системи освіти, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної освіти за рахунок забезпечення фундаментальності та практичної спрямованості навчальних програм;

створення збалансованого законодавства України про освіту, що регулюватиме та забезпечуватиме ефективність реалізації стратегічних напрямів розвитку освіти в Україні, результативне функціонування всіх її підсистем;

створення позитивних зразків та поширення досвіду успішного реформування освіти, забезпечення необхідних науково-методичних, організаційних і матеріально-технічних умов;

підготовку та виховання педагогічних кадрів, здатних працювати на засадах інноваційних підходів до організації навчально-виховного процесу, власного творчого безперервного професійного зростання;

визначеність та унормування змісту всіх підсистем освіти, що забезпечуватимуть усталену систему знань і компетентностей, потужну професійно кваліфіковану кадрову базу для економічного зростання держави, конкурентоспроможність вітчизняних працівників на зовнішньому ринку праці;

створення:

– соціально сприятливих умов для здобуття освіти всіма категоріями населення України;

– дієвої системи ресурсного забезпечення освіти;

– ефективної системи забезпечення розвитку дитини – представника покоління інформаційної епохи, формування соціально і фізично зрілої творчої особистості, громадянина України;

– економічно сприятливих умов та соціальних гарантій педагогічним і науково-педагогічним працівникам, підвищення їх соціального статусу;

– оптимальних умов для професійного вдосконалення та творчості з метою забезпечення якісної освіти;

широку підтримку освітніх реформ суспільством;

підвищення якості вітчизняної освіти, її інноваційний розвиток відповідно до світових стандартів, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості.

Глава Адміністрації Президента України С. ЛЬОВОЧКІН